с. Свяття
СЕЛО СВЯТТЯ
Населення 124, площа 0,19 км2.
У записах Свяття виринає з 1603 року під назвою Святе («Святое»). Йдеться про акт, засвідчуючий маєтність Олександра Острозького. Через 5 років укладено скаргу на «святских крестьян», які вчинили розправу над корчмарем. Акт 1726 року фіксує лісову пожежу «близ ймення Святье». Тоді ж зазнали великої шкоди «святские нивы».
За даним 1889 року, «Святье» рахувалось «деревнею», єпархіально приналежною до Олександрії. Тоді воно мало 27 дворів, 147 жителів. Довідник 1947 року іменує село «Святе», аз 1951 року – Свяття.
Отже, Свяття – це давніше Святе. Звідси допустиме колишнє двослівне формування на зразок Святе озерце «місце, де святили воду».
Свяття здавна славилось джерелом Гора. Воно майже в центрі села. З нього формується струмок, який живив озерце, а його вода рухала млинок. Це лягло в основу роздумів краєзнавця М. Брицуна. Посилаючись на урочище Свяття літописних древлян Житомирщини, яке пов’язують з боротьбою наших предків проти запроваджуваної християнської віри, допускав, що й це Свяття символізує добу, коли покланялись очисній силі «живої» («святої») води джерельця Гори. За Польщі польські жовніри не допускали до джерельця Гори людей із брудними черевиками. Сюди після Другої світової війни ходили добувати крейду для побілки жител, та глину для формування цегли.
У Святті є немало іменованих околиць: Громиш – «поле з Грунтовими камінцями громишу»; Довгі поля – «колишні найдовші орні ґрунти»; В лужках – «невеликі наділи культивованої землі серед лугу»; Кут – «клиноподібне поле»; Галове болото – «в милому багнисте місце без заростів»; Вільшина – «невеликий вільховий гай»; Підгора – «сінокіс неподалік пологого горба»; Плесо – «луг над річкою рівнинної площини»; Нивки – «невеликі культивовані ґрунти серед лісу»; Кругла «круглої форми сіножать»; В яру – «чагарниковий випас серед яру»; Придатки – «додаткові наділи землі»; Помірки, За лугом, Коло Гриця, До річки.